Вісник: Соціальна робота

ВИЖИТИ І ЖИТИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ГРУПИ ПІДТРИМКИ ЯК РЕСУРС ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

Ольга БАЙДАРОВА — 2025-04-02

Вступ.Сучасна практика соціальної роботи в Україні вимушено отримала вагомий поштовх до розвитку, що вимагає глибокого розуміння природи проживання людьми масштабних, тривалих надзвичайних ситуацій, пов'язаних зі збройним конфліктом і політичною нестабільністю, та перегляду форм і методів роботи в таких ситуаціях. У фокусі статті – групи підтримки як метод психосоціальної допомоги у переживанні травмувальної події, що триває.
Презентовано результати дослідження, що розкривають динаміку, вплив та ефективність груп підтримки у психосоціальній допомозі постраждалим у війні, яка триває. Дослідження зосереджене на досвіді функціонування груп підтримки в період з березня 2022 р. по квітень 2023 р. – місяці надзвичайно стресового першого року повномасштабної російсько-української війни – для таких цільових аудиторій, як особи, які постраждали від війни (значна частка яких зазнали вимушеної міграції), та жінки, чиї чоловіки воюють.
Методи. У межах феноменологічної парадигми використано метод тематичного аналізу 106 звітів фасилітаторів груп підтримки й анкетне опитування 13 учасників груп підтримки.
Результати. З допомогою тематичного аналізу визначено запити учасників груп і способи подолання стресу війни самотужки та завдяки участі в зустрічах груп підтримки. Виділено два ключові фокуси обговорення, наявні на кожній зустрічі: "Що турбує?" та "Як підтримати себе?". Виявлено вагомий вплив контекстуального фактору на перебіг процесів проживання тривалої травмувальної події учасниками груп підтримки. У виділених шести часових періодах ключовою ознакою зміни періоду стали події на фронті і політичне насильство над цивільним населенням з боку агресора. Попри спільний загальний контекст війни, помічено відмінності в труднощах і потребах представників різних груп – людей, які зазнали загального впливу війни, та тих, чиї рідні безпосередньо залучені до воєнних дій. Анкетування додатково доводить позитивний вплив участі в групах на психоемоційний стан.
Висновки. Результати засвідчують, що групи підтримки, засновані на підході резилієнс, забезпечують безпечне
і комфортне середовище, у якому учасники можуть обговорити свій досвід, отримати різні види підтримки, а також розвивають свої захисні характеристики та здатності використовувати нові методи подолання життєвих труднощів (від здатності до підтримки свого психоемоційного стану, повернення контролю і керування ситуацією до посилення власної ідентичності, усвідомлення себе як українця та частини сильного народу).

ПОЛІТИКА БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: РЕЗУЛЬТАТИ ОЦІНЮВАННЯ

Євгенія ГЛАДИШКО — 2025-04-02

Вступ. Розглянуто питання розроблення політики безпечного освітнього середовища в закладах загальної середньої
освіти на основі комплексного оцінювання сучасних підходів і практик. Актуальність дослідження зумовлена зростанням уваги до забезпечення безпеки в освітніх установах у контексті соціальних викликів, спричинених
повномасштабною війною, збільшенням психологічної напруги серед учасників освітнього процесу, а також необхідністю інтеграції інноваційних механізмів захисту та превентивних заходів. Зокрема, у сучасних умовах освіта потребує не лише формального впровадження заходів безпеки, але і їхньої ефективної імплементації у повсякденну практику, що передбачає створення чітких регламентів, алгоритмів дій у надзвичайних ситуаціях та адаптацію міжнародного досвіду.
Методи. Для аналізу особливостей формування політики безпеки у закладах середньої освіти застосовано комплекс методів дослідження. Проведено анкетування соціальних педагогів, що дало змогу оцінити рівень обізнаності освітян щодо безпекових питань, зокрема фізичної безпеки, психологічного благополуччя, комунікації та взаємодії з громадою. Використано методи порівняльного аналізу для оцінки наявних практик забезпечення безпечного середовища у закладах загальної середньої освіти різних регіонів України. Систематизація та узагальнення отриманих даних допомогли сформувати комплексне уявлення про основні виклики, що постали перед освітніми установами, а також визначити ключові напрями вдосконалення політики безпеки у сфері освіти.
Результати. Дослідження показало, що політика безпеки у школах перебуває на етапі формування. Більшість закладів освіти впроваджують заходи безпеки, але вони потребують удосконалення в аспектах документального оформлення, алгоритмізації та нормативного закріплення. Спостерігаємо відсутність чітко прописаних процедур й алгоритмів дій у реальних надзвичайних ситуаціях, що призводить до фрагментарності в їхній реалізації.
Висновки. Дослідження засвідчило, що формування політики безпечного освітнього середовища є критично важливим аспектом управління освітою. Ефективне забезпечення безпеки в закладах середньої освіти потребує комплексного підходу, що передбачає багаторівневу взаємодію між адміністрацією, педагогічним колективом, учнями, батьками та місцевою громадою. Особливу увагу варто приділяти розвитку механізмів психологічної підтримки учасників освітнього процесу, зокрема шляхом інтеграції програм психосоціальної адаптації. Крім того, важливим є використання інноваційних технологій, таких як системи відеоспостереження, цифрові платформи для комунікації, а також алгоритмізація процесів реагування на потенційні загрози. Доведено, що ефективна політика безпеки має базуватися на нормативному регулюванні, адаптації міжнародного досвіду та гнучкому реагуванні на сучасні виклики, що сприятиме створенню безпечного, інклюзивного та комфортного освітнього середовища.

ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ

Дмитро КОСТЕНКО — 2025-04-02

Вступ. Досліджено складні процеси формування життєстійкості особистості в умовах національної боротьби проти північного агресора та загрози існування українського соціуму. Метою статті є відображення й осмислення сучасності крізь призму формування життєстійкості особистості. Окреслено різновекторність термінів "геополітика" та "соціум". Обумовлено, що наша унікальність розкривається завдяки внутрішньому потенціалу та можливостям у соціальному середовищі. Зазначено, що війна завдає непомірної шкоди кожній особистості, розвитку країни, особистісному благополуччю, довкіллю.
Методи. Для досягнення цілей дослідження використано різні наукові підходи, як-от: системний, діяльнісний, особистісно-орієнтований, та загальнонаукові методи, серед яких: аналіз наукової літератури, синтез, узагальнення, систематизація тощо.
Результати. Відбудова держави Україна не повинна призупинятися, незважаючи на воєнний стан, а питаннями відновлення країни мають опікуватися не лише держава, міжнародні й українські волонтерські організації, а кожен громадянин України зокрема. Зазначено, що нині складне геополітичне становище України визначається не військовими, а геополітичними тенденціями, які існують у світі. Ускладнення геополітичного становища держави полягає у відсутності чіткої позиції підтримки України західними партнерами та загрози згортання постійної міжнародної підтримки військової та критичної інфраструктури України.
Висновки. Війна в Україні супроводжується протистояннями на дипломатичному фронті, кіберзагрозами, психологічним напруженням, стресовими ситуаціями як у професійному, так й особистісному середовищі та впливає на геополітичну ситуацію у світі. Акцентовано увагу на тому, що необхідним і доцільним є порозуміння між представниками уряду, міністерств і відомств, які перебувають у владній вертикалі планування відповідних бюджетів і реалізації проєктів відбудови держави, а підтримка місцевих громад у кожному регіоні України має бути раціональною, адже кожен куточок нашої держави потребує відновлення для подальшого економічного, соціального, освітнього та духовного розвитку.

КООРДИНАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ З ВОЛОНТЕРАМИ ЯК ЧИННИК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Людмила ЛИТВА — 2025-04-02

Вступ. Зважаючи на масштаб волонтерського руху, що виник в Україні внаслідок історичних подій, починаючи із 2013 р. і дотепер, на обмеженість даних щодо різних аспектів співпраці активістів громадських організацій місцевого та регіонального рівня з волонтерами у вітчизняній науковій літературі, у пропонованій статті представлено результати дослідження особливостей взаємодії активістів громадських організацій з волонтерами, яких залучають до співпраці.
Методи. Під час роботи авторами використано метод опитування (анкетування) та аналіз кількісних і якісних даних.
Результати. Визначено переваги й недоліки взаємодії між активістами громадських організацій та волонтерами, перестороги і бар'єри, що заважають громадянам брати участь у волонтерському русі. З'ясовано, що неналежне адміністрування у сфері організації технологічних процесів, у яких задіяні волонтери, відсутність знань і вмінь активістів ГО щодо питань охорони праці добровольців і їхньої безпеки, навичок ефективної комунікації та soft skills в активістів, репутаційні аспекти діяльності ГО є основними слабкими сторонами в ефективній взаємодії активістів громадських і благодійних організацій із волонтерами, що позначається на рекрутингу, збереженні сталості такої взаємодії та залученості громадян до волонтерського руху.
Висновки. Наголошено на тезі щодо перспективності вивчення проблем взаємодії волонтерів із громадськими організаціями у вітчизняній практиці та чутливості стосовно врахування наслідків такої взаємодії з огляду на питання міжнародного іміджу сучасних українських громадських організацій, що, узагальнюючи, можна визначити як перспективи досліджень організаційної культури громадських організацій.

ПРОВІДНІ МОТИВИ ДО ЗАНЯТЬ СПОРТИВНОЮ РЕАБІЛІТАЦІЄЮ У ВІЙСЬКОВИХ ВЕТЕРАНІВ

Олена ЧУЙКО — 2025-04-02

Вступ. Проведено аналіз емпіричного дослідження, присвяченого особливостям мотивації до занять спортивною реабілітацією у військових ветеранів. Мета статті полягає у виявленні провідних мотивів до спортивних занять, характеристик внутрішніх і зовнішніх мотивів, причин амотивації до занять спортом. Залучено 91 військового ветерана Сил безпеки та оборони України (81 з них – чоловіки, 10 – жінки).
Методи. Під час дослідження використано методи якісної та кількісної діагностики: анкетування, бесіда, тест "Шкала спортивної мотивації (SMS-28)". Оброблення даних виконано за допомогою методів прикладного тематичного аналізу.
Результати. Встановлено, що переважальними мотивами до занять спортом у військових ветеранів є внутрішні. До провідних серед них належать: прагнення до вдосконалення свого фізичного та психічного здоров'я, можливість самовдосконалення, відновлення здатності до активного життя в соціумі тощо. У структурі зовнішніх мотивів ключове місце належить спонуканням "відповідати очікуванням оточення", спорт постає як "новий життєвий досвід", засіб підвищення самооцінки, а також важлива складова "позаслужбового" життя. Достатньо вираженими є амотиваційні компоненти, що вказують на певне сум'яття, невпевненість, відсутність прагнення домагатися високих результатів у спорті. Причиною цього, можливо, є настанова на заняття спортом як "засіб для відновлення фізичних і психічних ресурсів", а не на "спортивний успіх", що спостерігаємо в середовищі "цивільних" спортсменів. Звідси невпевненість у можливостях і відсутність перспектив щодо кар'єри у спорті, сумніви стосовно можливості поєднання службової діяльності військового та спорту.
Висновки. Викладені результати дослідження вказують на необхідність проведення спеціальних заходів з роз'яснення та мотивування до занять спортивною реабілітацією серед військових ветеранів на всіх етапах реабілітаційного процесу. Важливим компонентом цієї роботи є врахування психологічних особливостей структури мотивації до спортивної діяльності у військових ветеранів. Мотивація на отримання "вікна нових можливостей" через участь у спортивній діяльності, фізичне та психічне благополуччя, соціальні зв'язки, превенція самоізоляції, активна позиція в сімейному і дружньому оточенні – є вагомими мотиваторами впливу на свідомість комбатанта.

ІНОЗЕМНИЙ СТУДЕНТ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ УНІВЕРСИТЕТУ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ: РИЗИКИ ЕКСКЛЮЗІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЛАГОПОЛУЧЧЯ

Олена ЧУЙКО — 2025-04-02

Вступ. Проводиться теоретичний аналіз ситуації ризиків соціальної ексклюзії іноземних студентів в освітньому середовищі університету, викликаних загрозами війни і воєнного часу в Україні. Мета статті полягає в актуалізації проблеми безпечного освітнього середовища університету, презентації теоретичної моделі умов запобігання соціальної ексклюзії іноземних студентів в ньому.

Методи: аналіз, синтез і узагальнення опублікованих українських і зарубіжних матеріалів досліджуваного явища, прогностичний аналіз та моделювання.

Результати. В умовах суспільних криз і потрясінь, які переживало і переживає українське суспільство за останні роки (відлік починається з моменту епідемії Covid-19 і продовжується військовими подіями в країні), відбуваються значні зміни в освітній політиці університетів. Загрозам і ризикам підлягають як окремі суб’єкти освітнього середовища, так і окремі соціальні групи, які потенційно можуть переживати явище соціальної ексклюзії та ізоляції. До таких груп належать іноземні студенти, які потрапили в ситуацію невизначеності, стресу, загрози, непрогнозованості з початком війни, й актуальним завданням для яких є закінчення навчання в університетах, збереження фізичного і психічного здоров’я. Вивчення українських і зарубіжних практик підтримки благополуччя іноземних студентів в умовах криз вказує на необхідність створення спеціальних умов освітнього середовища, які мають багатокомпонентну структуру і рівні забезпечення.

Висновки. Розроблена теоретична модель структурних компонентів освітнього середовища університету містить п’ять компонентів: академічний, інформаційно-комунікативний, інфраструктурний, професійно-соціалізаційний та соціокультурний, кожен із яких наділений умовами і можливостями для розвитку особистості іноземного студента в стресогенних умовах середовища, його професійній соціалізації і усіляким чином сприяє його активному включенню та участі, що є умовою забезпечення психосоціального благополуччя та протидії соціальній ексклюзії.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ "CИНДРОМУ ВТОМИ ВІД ВІЙНИ"

Ольга БОКОВЕЦЬ — 2025-04-10

Вступ. З продовженням російсько-української війни українці стикаються із численними стресорами, що викликають виснаження та втому. Саме втома від війни нині є однією з провідних характеристик психоемоційного стану українців. Війна, як деструктивне явище, породила новий феномен для наукового осмислення – синдром втоми від війни. Метою дослідження є теоретичне вивчення сутності поняття "синдром втоми від війни" та визначення психологічних особливостей його переживання.
Методи. У дослідженні застосовано такі теоретичні методи: аналіз і синтез, дедукція й індукція, порівняння, систематизація, узагальнення наукових джерел з окресленої проблеми.
Результати. Визначено сутність поняття "синдром втоми від війни" як сукупність фізіологічних і психологічних симптомів стійкої втрати ресурсів особистості, що викликані напруженими тривалими подіями війни. Систематизовано симптоми переживання цього синдрому. Визначено основні фізіологічні симптоми, як-от: хронічна втома, погіршення самопочуття, нервове збудження, труднощі зі сном, головний біль, важкість дихання, зниження імунітету тощо. До основних психологічних симптомів належать: когнітивні (загальмованість процесів, негативні думки, втрата сенсу життя, переосмислення цінностей, деперсоналізація тощо); емоційні (відчай, зневіра, розчарування, стрес, тривога, апатія, агресія, негативні емоції, втома від співчуття, фрустрація, почуття провини, амбівалентні почуття, зокрема й патріотичні, та ін.); поведінкові (зниження активності, працездатності, втрата мотивації, соціальна ізоляція, уникання теми війни, ігнорування реальної загрози, синдром відкладеного життя, зловживання психоактивними речовинами тощо). Проаналізовано визначальні детермінанти та джерела розвитку цього синдрому, а також основні психологічні механізми захисту.
Висновки. Особливості переживання синдрому втоми від війни обумовлюються індивідуально-психологічними характеристиками особистості, способом реагування на стрес, а також специфікою, частотою та напруженістю стресових чинників.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СТРАТЕГІЙ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ТА РАННЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Наталія БУЛАТЕВИЧ — 2025-04-02

Вступ. Поширеність розладів харчової поведінки (ХП) серед підлітків в Україні та в усьому світі спонукає до проведення досліджень з виявлення її психологічних чинників. Вироблення стратегій здорової харчової поведінки та вивчення впливу сімейних стосунків й індивідуальних особливостей підлітків на її формування обговорюється фахівцями в міжнародних дослідженнях і залишається актуальною темою для психологів в Україні. Метою пропонованої статті є дослідження зв'язку між стратегіями ХП в підлітковому й ранньому юнацькому віці та копінг-поведінкою в системі сімейної взаємодії.

Методи. У публікації використано анкетування, що передбачало збір даних про соціально-демографічні характеристики учасників, голландський опитувальник харчової поведінки, шкалу сімейної адаптації та згуртованості FACES-3, чекліст копінг-стратегій для дітей і підлітків (Children's Coping Strategies Checklist) та шкалу оцінки стосунків між батьками та дітьми.

Результати. Описано вияв стратегій ХП у підлітків, визначено значущі відмінності у вираженості емоційної й обмежувальної харчової поведінки між хлопцями та дівчатками. Встановлено, що характеристики функціонування сімейної системи, такі як згуртованість і здатність до адаптації, не пов'язані зі стратегіями харчової поведінки. Значущі предиктори стратегій ХП підлітків охоплювали параметри їхньої взаємодії з батьками в поєднанні зі стратегіями подолання, зокрема уникаючою стратегією фантазійного мислення.

Висновки. Фантазійне мислення як уникаюча копінг-стратегія сприяє формуванню різних типів ХП. Міра вираженості емоціогенної харчової поведінки обумовлена спільною дією зазначеного копінгу в поєднанні з недостатньо добре організованою взаємодією з батьком. Обмежувальна стратегія обумовлюється фантазійним мисленням та низькою мірою використання пошуку підтримки своїм діям і залежить від статі. Отримані результати можна врахувати у плануванні індивідуальних консультацій і групових сесій з підлітками та юнаками, у частині застосування прийомів розвитку усвідомлення своїх переживань у стресових життєвих ситуаціях й уміння витримувати їх. Такі вміння перешкоджатимуть використанню непродуктивної стратегії фантазійного мислення.

ОСОБЛИВОСТІ ТРИВОЖНО-ДЕПРЕСИВНИХ ПРОЯВІВ І СУБ'ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ МАТЕРІВ ДІТЕЙ З ОРГАНІЧНИМ УРАЖЕННЯМ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Ірина ПУДЕНКО — 2025-04-10

Вступ. Народження та виховання дитини з порушенням розвитку є травмувальним фактором, що призводить до зміни особистості батьків і їхнього життя загалом. У батьків може спостерігатись підвищений рівень тривожності, наявність депресії, хронічний смуток, апатія, безнадія, емоційне вигорання тощо. У пропонованій статті представлено результати теоретичного й емпіричного дослідження тривожно-депресивних особливостей батьків, які виховують дітей з органічним ураженням нервової системи. Викладено теоретичний матеріал щодо психологічних особливостей батьків, які мають дітей з порушеннями розвитку. Представлено результати дослідження, зокрема: порівняння рівня тривожності і наявності та тяжкості депресії у матерів, які виховують дитину з органічним ураженням нервової системи, з матерями, які виховують нормотипову дитину. Виявлено кореляційний зв'язок компонентів суб'єктивного благополуччя з показниками тривожності та депресії.

Методи. У процесі дослідження застосовано методи теоретико-методологічного аналізу, тестування за допомогою шкали для оцінки генералізованого тривожного розладу GAD-7, опитувальника здоров'я пацієнта (оцінка тяжкості депресії PHQ-9) та короткого багатовимірного опитувальника процвітання "PERMA-ПРОФАЙЛЕР" (адаптація О. Савченко та Д. Лавриненка). Для оброблення отриманих даних були використані методи статистичного аналізу на базі програми Jamovi 2.3.28.

Результати. Проведене дослідження дало змогу визначити рівень тривожності і наявність та тяжкість депресії у матерів, які виховують нормотипових дітей, та у матерів, які виховують дітей з порушенням розвитку. Рівень тривожності матерів, які виховують дітей з органічним ураженням нервової системи, значно вищий, ніж у матерів, які виховують нормотипових дітей. Зазначений висновок правдивий для кожного рівня тривожності (мінімальна, легка, помірна, сильна). У половини жінок із контрольної групи депресія не спостерігається, а в експериментальній групі вона відсутня лише у третини. Показники легкої, помірної та середньої депресії вищі у матерів, які виховують дітей з органічним ураженням нервової системи. Відсоток респондентів з тяжкою депресією близький за значеннями в обох групах дослідження. Були виявлені кореляційні зв'язки: показника депресії з добробутом і його компонентами (позитивними емоціями, відносинами, сенсом, здоров'ям, залученістю й негативними емоціями) та показника тривожності з позитивними емоціями, відносинами, сенсом і негативними емоціями.

Висновки. На основі оброблення даних зроблено висновок, що гіпотеза, яка була поставлена на початку дослідження щодо низького суб'єктивного благополуччя матерів, які виховують дітей з органічним ураженням нервової системи, підтверджується і дає нам можливість продовжити збирання даних для подальшого дослідження.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАКТИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ РОЗВИТКУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ЗА МОДЕЛЛЮ BASIC PH

Ірина САЗОНОВА — 2025-04-02

Вступ. Представлено результати дослідження ефективності практичних інструментів розвитку стресостійкості за моделлю BASIC PH. Дослідження мало на меті віднайти і перевірити ефективність практичних інструментів, що спрямовані допомогти розвивати стійкість до стресів в українців в умовах війни. У пропонованій статті проаналізовано практичні інструменти для розвитку стресостійкості особистості відповідно до моделі BASIC PH, розробленої М. Лахадом. Модель охоплює шість ключових способів подолання стресів: за допомогою переконань, смислів і цінностей; через проживання і вивільнення емоцій; шляхом залучення в соціальні зв’язки; за допомогою критичного мислення, аналізу, рефлексії; завдяки уяві, творчості, гумору, здатності мріяти; через активізацію тілесних відчуттів. Кожен із цих каналів може слугувати основою для індивідуального підходу у подоланні стресових ситуацій та кризових подій і, водночас, дає змогу залучатися іншим каналам, щоб уникати обмеження лише на один або два домінантні ресурси.

Методи. Описано новий інструмент для розвитку стресостійкості — набір метафоричних карток "Ресурси", що поєднує візуальний матеріал із завданнями для виконання. Цей інструмент спрямований на активацію особистісних ресурсів, які можуть бути корисними для збереження стійкості до стресу навіть у найскладніших обставинах. Мета його застосування — не лише швидке відновлення після стресу, а й засвоєння нових стратегій подолання труднощів. Методами перевірки ефективності стали: Бостонський опитувальник стресостійкості, тест реактивної та особистісної тривожності Елерса, проєктивний тест "Тест руки" Вагнера.

Результати. У публікації представлено результати дослідження ефективності практичних інструментів, зокрема метафоричних карток "Ресурси". Інструментарій упроваджувався у програму короткострокової психологічної інтервенції, що включала індивідуальні та групові форми роботи з клієнтами. Учасниками програми стали 42 особи віком від 18 до 26 років (29 жінок і 13 чоловіків), які пережили складні життєві ситуації внаслідок війни.

Висновки. Унаслідок дослідження встановлено, що активація різних ресурсних каналів на основі моделі BASIC PH за допомогою практичних інструментів значно підвищила загальний рівень стресостійкості та знизила реактивну тривожність учасників. Водночас суттєвих змін у рівні особистісної тривожності виявлено не було.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ТИМЧАСОВОГО ДИТЯЧОГО СЕРЕДОВИЩА

Тетяна СВАТЕНКОВА — 2025-04-10

Вступ. Розкрито особливості використання можливостей тимчасового дитячого колективу в межах рекреаційно-розвивального середовища дитячого табору оздоровлення та відпочинку для актуалізації психологічного потенціалу підлітків. Обґрунтовано концепт авторської програми активізації, розвитку та актуалізації психологічного потенціалу.

Методи. Комплексну модель актуалізації та розвитку психологічного потенціалу підлітка розробляли протягом 2017–2020 рр. у рекреаційно-розвивальному середовищі програми відпочинку "Дитячий табір Зефір". Діагностичний інструментарій сформовано із таких методик, як: герменевтичний метод аналізу наративів, анкетування з елементами бесіди.

Результати. У дослідженні взяли участь 68 підлітків. За результатами опитування й аналізу роботи табору виокремлено специфічні умови актуалізації психологічного потенціалу підлітка та створено модель компонентної готовності. Зазначені особливості лягли в основу моделі актуалізації психологічного потенціалу особистості в підлітковому віці.

Висновки. За підсумками роботи та дослідження можна зробити висновок про очевидну ефективність використання тимчасового дитячого середовища для актуалізації психологічного потенціалу у разі застосування комплексної моделі актуалізації психологічного потенціалу в рекреаційно-розвивальному середовищі дитячого табору.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ЖІНОК-ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЬ

Євгеній СИЛКІН — 2025-04-10

Вступ. Російсько-українська війна зумовила суттєві зміни в гендерному питанні: жінки активно долучаються до захисту країни, виконуючи обов'язки, які раніше були традиційно чоловічими. Нині жінки проходять службу не лише у медичних підрозділах чи на адміністративних посадах, а й виконують бойові завдання на посадах саперок, артилеристок, снайперок, розвідниць тощо. З огляду на це трансформація ціннісних орієнтацій жінок-військовослужбовиць є процесом багатофакторним і залежить від багатьох соціальних і психологічних чинників. В умовах бойових дій загальні цінності зазнають значних змін під впливом екстремальних ситуацій, а також необхідності ухвалення правильних швидких рішень і постійного перебування у стресовому середовищі. Водночас жінки демонструють високу моральну стійкість, здатність до самореалізації та ефективну адаптацію до критичних умов, постаючи важливим компонентом обороноздатності країни. Мета пропонованого дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й емпіричному дослідженні психологічних особливостей і механізмів трансформації ціннісних орієнтацій у жінок-військовослужбовиць в умовах російсько-української війни.

Методи. Відповідно до поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження, зокрема: теоретичні методи – аналіз філософської, психолого-педагогічної, навчально-методичної літератури, інтерпретація теорій для систематизації теоретичних матеріалів щодо дослідження трансформації ціннісних орієнтацій жінок-військовослужбовиць під час російсько-української війни; емпіричні методи – інтерв'ювання, анкетування, тестування, педагогічні спостереження.

Результати. Проведене дослідження дало змогу підтвердити, що жінки-військовослужбовиці не лише адаптуються до викликів війни, але й формують нові морально-етичні стандарти. Їхні домінантні цінності – патріотизм, колективізм і професіоналізм – є основою ефективної служби та збереження високої моральної стійкості. Екстремальні умови сприяють трансформації орієнтацій, унаслідок якої жінки у Збройних Силах України стають важливим елементом загальної обороноздатності країни.

Висновки. Отримані результати можуть стати платформою для розроблення нових дослідницьких проєктів, поліпшення соціальної адаптації жінок-військовослужбовиць та інтеграції України в міжнародні гендерні ініціативи у військовій сфері.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

Тетяна ЗАХАРІНА — 2025-04-10

Вступ. Здійснено теоретичний аналіз дослідження проблеми інноваційних методів викладання у закладах вищої освіти (ЗВО) під час повномасштабного вторгнення, що сприяв уточненню змістовного наповнення базових понять дослідження, таких як: "інновації", "інноваційні методи викладання" та "повномасштабне вторгнення". Доведено, що впровадження інноваційних методів викладання у ЗВО в умовах повномасштабного вторгнення сприятиме поліпшенню якості освіти, забезпечуючи здобувачам вищої освіти більше можливостей для саморозвитку, критичного мислення та творчого підходу до розв'язання проблем; активному залученню здобувачів до процесу навчання, створюючи підтримувальне та креативне освітнє середовище у ЗВО. Метою статті є аналіз викликів, що постали перед ЗВО в умовах повномасштабного вторгнення, та визначення інноваційних методів викладання в цей період.

Методи. Досягнення мети та розв’язання завдань дослідження здійснювалося за допомогою загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що відповідали меті та завданням. Системний підхід дозволив розглядати процес викладання як систему зі структурними компонентами, які визначають зміст упровадження інноваційних методів у ЗВО. Обрана методологія дала змогу визначити значення інноваційних методів викладання у ЗВО в умовах повномасштабного вторгнення.

Результати. Уточнено базові поняття: "інновації", "інноваційні методи викладання" та "російсько-українська війна". Встановлено ключові виклики, що постали перед ЗВО в умовах повномасштабного вторгнення: зміна формату навчання; необхідність швидкого опанування цифрових інструментів викладання; трансформація ринку праці, що зумовила зміну у вимогах до компетентностей фахівців; міграція викладачів; психологічне навантаження учасників освітнього процесу. Визначено інноваційні методи викладання, ефективні в цих умовах: симуляційні ігри, проєктне навчання, групова робота з використанням Padlet і Miro, метод кейсів, викладання через проблемні запитання, "перевернута аудиторія", залучення практиків, гостьові лекції, гейміфікація тощо.

Висновки. Підтверджено, що повномасштабне вторгнення створює унікальні виклики для закладів вищої освіти, які прагнуть забезпечити якісну освіту й підтримку для здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано, що інноваційні методи викладання є ефективним інструментом для подолання викликів освітнього процесу в умовах війни.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ У СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ

Надія ЧЕРНУХА — 2025-04-10

Вступ. У наш час зросла актуальність переосмислення теоретичних засад і практичних механізмів професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у закладах вищої та передвищої освіти України.

Методи. У пропонованому дослідженні використано аналіз джерел дослідницького пошуку; синтез, порівняння, систематизацію та узагальнення інформації для з'ясування стану розробленості проблеми, визначення концептуальних засад її розв'язання, а також для виокремлення умов ефективності й обґрунтування шляхів оптимізації професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів у контексті сьогодення.

Результати. Теоретично обґрунтовано нові підходи до формування у здобувачів освіти професійної готовності до соціально-педагогічної роботи в умовах воєнного / повоєнного періоду в Україні; розкрито принципи й послідовність організації освітнього процесу на різних рівнях їхньої професійної підготовки; подальшого розвитку набули системний, комплексний і міждисциплінарний підходи до організації освітнього процесу; виокремлено педагогічні умови, що визначають успішність професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів й обґрунтовано шляхи її оптимізації у закладах вищої і передвищої освіти.

Висновки. Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів у сучасній Україні постала перед багатьма складними викликами, а тому потребує суттєвого оновлення змісту й механізмів. Результати наукового пошуку продемонстрували необхідність продовження дослідження різних аспектів професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів, зокрема до роботи з вразливими категоріями населення та ресурсного забезпечення цього напряму діяльності закладів вищої та передвищої освіти в умовах воєнного стану. Акцентовано на практичному значенні отриманих результатів для підготовки соціальних педагогів в умовах сучасних соціалізаційних викликів.